божник
БОЖНИ́К, а́, ч., заст. Поличка з образами.
Гафійка мусила нарізати з паперу нових козаків та квіток і обліпити ними стіни од божника аж до дверей (Коцюб., II, 1955, 30);
— Іване, зніми ікону. — Іван поліз до божника і зняв (Гр., II, 1963, 408).
Словник української мови (СУМ-11)