боярин

Боярин, -на

м.

1) Бояринъ.

2) Шаферъ (на свадьбѣ). МУЕ. І. 123.

3) раст. Aster Amellus L. Вх. Пч. II. 29. ум. бояронько, боярочко. Чуб. V. 939. Не смутіться та боярочки, що короткі та подарочки. Мил. Св. 39.

Значення в інших словниках

1. боярин — боя́рин іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. боярин — -а, ч. 1》 іст. У Росії до Петра 1 – особа, що мала найвищий сан, звання серед службовців. || У Київській Русі – великий землевласник, що належав до князівського двору і входив до складу військової дружини князя. 2》 етн. Товариш молодого (жениха), який є головним розпорядником на весіллі; шафер.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. боярин — БОЯ́РИН, а, ч. 1. іст. У Київській Русі – великий землевласник, що належав до князівського двору і входив до складу військової дружини князя. Бояри й воєводи поспішали до широких дверей княжого терема (С.  Словник української мови у 20 томах
4. боярин — Людина середнього між шляхетським і селянським станом, що звичайно перебуває на службі у шляхти; незакріпачений селянин, чиновник, збирач податків  Словник застарілих та маловживаних слів
5. боярин — БОЯ́РИН (товариш жениха під час традиційного весільного обряду в Україні), ДРУ́ЖБА. Перед вечором прийшов молодий з боярами, свашками та світилками (І. Нечуй-Левицький); У суботу рано Марія з дружками, а я з дружбами.. обійшли і своїх, і вижинівських, запросили на весілля (І. Муратов).  Словник синонімів української мови
6. боярин — Боя́рин, -на, -нові, -не! боя́ри, боя́р і боя́рів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. боярин — БОЯ́РИН, а, ч. 1. іст. У Росії до Петра І — особа, що мала найвищий сан, звання серед службовців. Стоїть Хмельницький — України син, А поруч з ним боярин Бутурлін (Шпорта, Ти в серці..  Словник української мови в 11 томах