брязнути
Брязнути, -ну, -неш
гл. одн. в. отъ брязкати.
1) Зазвенѣть, звякнуть. Брязнули ключі од комори йдучи. н. п. Здорова була, дівчинонько! — як на струні брязнуло обік мене. МВ. (О. 1862. III. 54). Брязнув гаманом на стіл. Г. Барв. 211. Ось і у всі дзвони брязнули. Г. Барв. 158.
2) Упасть, ударяясь о земь. Горщик як брязне об піл. Г. Барв. 225. Мати зробилась як крейда біла, так і брязнула об землю. Г. Барв. 402 — 103. На яку коняку не покладе руку, вона з усіх чотирьох і брязне. Мнж. 22.
3) Ударить. Брязнула невістку по зубах. Н. Вол. у.
Словник української мови Грінченка