брязнути
БРЯ́ЗНУТИ, ну, неш, док.
1. Однокр. до бря́зкати 1.
– Стукну-брязну підківками, Словами додам! (Л. Глібов);
Брязне клинок об залізо кайданів, Піде луна по твердинях тиранів (Леся Українка);
Вікно брязнуло, розлетілась шибка, посипалося скло (К. Гордієнко);
Тарас намацав клямку дверей до хати і ненароком брязнув (Василь Шевчук);
* Образно. Брязнули промені сонця (В. Чумак).
2. розм. Важко, з шумом упасти.
Мати зробилась як крейда біла; так і брязнула об землю (Ганна Барвінок);
Пароплав раптом так хитнуло, що графин не встояв на столику і брязнув на підлогу (О. Донченко).
3. кого, що, розм. Із силою кинути, ударивши об що-небудь.
Перехилила [Тетяна] чарку й випила .. та й брязнула чаркою об землю з усієї сили (І. Багряний);
[Мирон:] Брат одним блюдом так брязнув об долівку, що тільки іскри полетіли (О. Корнійчук).
4. кого, що, розм. Сильно вдарити.
Брязнула невістку по зубах (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-20)