брязнути
БРЯ́ЗНУТИ, ну, неш, док.
1. неперех. Однокр. до бря́зкати 1.
— Стукну-брязну підківками. Словами додам! (Гл., Вибр., 1957, 237);
Брязне клинок об залізо кайданів. Піде луна по твердинях тиранів (Л. Укр., І, 1951, 126);
Вікно брязнуло, розлетілась шибка, посипалося скло (Горд., Буян, 1938,17);
*Образно. Брязнули промені сонця (Чумак, Черв. заспів, 1956, 77).
2. неперех., розм. Важко, з шумом упасти.
Мати зробилась як крейда біла; так і брязнула об землю (Барв., Опов.., 1902, 402);
А він [хорт] як бебехнеться об поміст, так і брязнув, і задзвенів (Стор., І, 1957, 60);
Але пароплав раптом так хитнуло, що графин не встояв на столику і брязнув на підлогу (Донч., III, 1956, 215).
3. перех.і неперех., розм. З силою кинути, ударивши об що-небудь.
[Мирон:] Брат одним блюдом так брязнув об долівку, що тільки іскри полетіли (Корн., II, 1955, 30).
4. перех., розм. Сильно вдарити.
Брязнула невістку по зубах (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-11)