буркувати

Буркува́ти, -ку́ю, -єш

гл.

1) Мостить (камнемъ). Зробив.... бурковану дорогу. Гн. II. 196.

2) Ворковать. На калині зозуля, вона не кує — буркує. Чуб. V. 690.

Значення в інших словниках

1. буркувати — Буркува́ти, звичайно брукува́ти, -ку́ю, -ку́єш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)