величати

Велича́ти, -ча́ю, -єш

гл.

1) Величать, называть, титуловать. Тільки будуть мене, мати, на підпитку гречкосієм, домонтарем величати. Макс. Один одного звикли добродіями величати. ЗОЮР. II. 201.

2) Почитать, относиться съ уваженіемъ; чествовать. Дурня багатого всі величають. Ном. № 1429. Андрею, не будьте свинею, коли вас люде величають. Ном. № 2837. Десь я тобі та докучила, по твоєму двору ходячи, кіскою маючи, твій двір величаючи. Макс.

Значення в інших словниках

1. величати — велича́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. величати — -аю, -аєш, недок., перех. 1》 Називати кого-небудь шанобливим ім'ям, підкреслюючи цим свою повагу до нього. || розм. Називати кого-небудь ім'ям згідно з його чином; титулувати. || ірон.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. величати — ВЕЛИЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок. 1. кого. Називати кого-небудь шанобливим ім'ям, підкреслюючи цим свою повагу до нього. Один одного звикли добродіями величати (Сл. Гр.); [Наталка:] Здорові були, добродію, пане возний!..  Словник української мови у 20 томах
4. величати — див. вітати; славити; хвалити  Словник синонімів Вусика
5. величати — НАЗИВА́ТИ (говорячи про кого-, що-небудь або звертаючись до кого-небудь, уживати те чи інше ім'я, назву; визначати, характеризувати кого-, що-небудь якимось словом, назвою тощо), ЗВА́ТИ, ПРОЗИВА́ТИ розм., УЗИВА́ТИ (ВЗИВА́ТИ) розм., ВЕЛИЧА́ТИ жарт., ірон.  Словник синонімів української мови
6. величати — Велича́ти, -ча́ю, -ча́єш, -ча́є  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. величати — ВЕЛИЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех. 1. Називати кого-небудь шанобливим ім’ям, підкреслюючи цим свою повагу до нього. Один одного звикли добродіями величати (Сл. Гр.); [Наталка:] Здорові були, добродію, пане возний!..  Словник української мови в 11 томах