верхівець —
верхіве́ць іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
верхівець —
ВЕРХІВЕЦЬ – ВЕРШНИК – КАВАЛЕРИСТ – КІННОТНИК Верхівець, -вця, ор. -вцем. Людина, що їде верхи на коні. Вершник, -а. 1. Те саме, що верхівець. 2. мн. вершники, -ів.
Літературне слововживання
верхівець —
-вця, ч. Людина, що їде верхи на коні; вершник.
Великий тлумачний словник сучасної мови
верхівець —
Вершник, комонник
Словник чужослів Павло Штепа
верхівець —
ВЕРХІВЕ́ЦЬ, вця́, ч. Людина, яка їде верхи на коні; вершник. За колісницею тягся довгий рядок верхівців на конях (І. Нечуй-Левицький); Галопом мчали в гарячім степу верхівці (О.
Словник української мови у 20 томах
верхівець —
ВЕ́РШНИК (людина, що їде верхи на коні), ВЕРХІВЕ́ЦЬ, ЇЗДЕ́ЦЬ, НАЇ́ЗНИК, ВЕРХОВИ́Й, КІ́ННИЙ рідко, ВЕ́РХІВЕНЬ рідко, ВЕ́РШЕНЬ рідко, КОМО́ННИК заст., ВЕРХОВИ́К діал., ЇЗДУ́Н діал.; ДЖИГІ́Т (умілий і вправний їздець); КІННО́ТНИК, КАВАЛЕРИ́СТ, КІ́ННИК розм.
Словник синонімів української мови
верхівець —
Верхіве́ць, -хівця́; -вці́, -вці́в і ве́рхівень, -хівня; -хівні, -внів
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
верхівець —
ВЕРХІВЕ́ЦЬ, вця́, ч. Людина, що їде верхи на коні; вершник. За колісницею тягся довгий рядок верхівців на конях (Н.-Лев., IV, 1956, 37); Галопом мчали в гарячім степу верхівці (Гончар, Таврія.., 1957, 274).
Словник української мови в 11 томах