верхівець
ВЕРХІВЕ́ЦЬ, вця́, ч.
Людина, яка їде верхи на коні; вершник.
За колісницею тягся довгий рядок верхівців на конях (І. Нечуй-Левицький);
Галопом мчали в гарячім степу верхівці (О. Гончар);
Верхівець пришпорив коня, цвьохнув батожищем над трійкою, і повіз з несамовитим гуркотом покотився з гори... (Р. Іванченко).
Словник української мови (СУМ-20)