верхівка
ВЕРХІ́ВКА, и, ж.
1. Горішня, найвища частина, вершина чого-небудь.
Ведмеді забралися на саму верхівку дуба (з казки);
Щогли радіо двома гострими верхівками націлились у небо (О. Донченко);
У темних грозових хмарах вимальовується верхівка гори (із журн.).
2. перен. Керівна, найбільш впливова частина суспільства, класу, організації і т. ін.
Виявилось у висліді переклички, що в камері сидить все пролетаріат, його верхівка, його інтелігенція (І. Багряний);
З адміністраційної верхівки .. йде назустріч цьому потягові низів українізація з наказами, курсами, гуртками, інструкціями (Б. Антоненко-Давидович);
– А як себе поводить Когут і вся заможня [заможна] сільська верхівка? (І. Цюпа).
Словник української мови (СУМ-20)