Значення в інших словниках
-
воркотун —
воркоту́н іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
-
воркотун —
-а, ч. Той, хто має схильність воркотати (у 4 знач.).
Великий тлумачний словник сучасної мови
-
воркотун —
ВОРКОТУ́Н, а́, ч. Той, хто має схильність воркотати (у 4 знач.). – Не .. дивись на мене, як на старого воркотуна, котрий одно бурчить, одно вурчить [воркоче] (Панас Мирний); Завжди дивився [Касян] на всіх бісом, був непривітний...
Словник української мови у 20 томах
-
воркотун —
див. буркотун
Словник синонімів Вусика
-
воркотун —
БУРКОТУ́Н розм. (буркотлива людина), БУРКУ́Н розм., ВОРКОТУ́Н розм., ВОРКУ́Н рідко. Якою оманливою буває людська зовнішність! Він спочатку не злюбив був оцього буркотуна, а виявилось, що це добросердечна, душевна людина (Ю.
Словник синонімів української мови
-
воркотун —
ВОРКОТУ́Н, а́, ч. Той, хто має схильність воркотати (в 4 знач.). — Не.. дивись на мене як на старого воркотуна, котрий одно бурчить, одно вурчить [воркоче] (Мирний, І, 1954, 221); Брати Калиновичі.. вели життя.. правильне.. Це не було життя.. кабінетних воркотунів (Фр., VI, 1951, 201).
Словник української мови в 11 томах