воркотун
ВОРКОТУ́Н, а́, ч. Той, хто має схильність воркотати (в 4 знач.).
— Не.. дивись на мене як на старого воркотуна, котрий одно бурчить, одно вурчить [воркоче] (Мирний, І, 1954, 221);
Брати Калиновичі.. вели життя.. правильне.. Це не було життя.. кабінетних воркотунів (Фр., VI, 1951, 201).
Словник української мови (СУМ-11)