воркотун
ВОРКОТУ́Н, а́, ч.
Той, хто має схильність воркотати (у 4 знач.).
– Не .. дивись на мене, як на старого воркотуна, котрий одно бурчить, одно вурчить [воркоче] (Панас Мирний);
Завжди дивився [Касян] на всіх бісом, був непривітний, воркотун і дуже строгий до себе і других (А. Чайковський);
Я знав Покутського як чудового фахівця, сердечного діда і воркотуна (Р. Андріяшик).
Словник української мови (СУМ-20)