воронець

Воронець, -нця

м.

1) Вороной конь. Ой дайте мені коня воронця, коня воронця і гострого меча. Мет. 339.

2) Напитокъ изъ водки съ медомъ.

3) раст. а) Paeonia tenuifolia L. ЗЮЗО. І. 130. б) Spirala Filipendula L. ЗЮЗО. І. 137.

Значення в інших словниках

1. воронець — вороне́ць 1 іменник чоловічого роду, істота кінь вороне́ць 2 іменник чоловічого роду квітка  Орфографічний словник української мови
2. воронець — -нця, ч. 1》 Вороний кінь. 2》 Півонія вузьколиста.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. воронець — ВОРОНЕ́ЦЬ, нця́, ч. 1. нар.-поет. Вороний кінь. Беруть воронців із конюшень, виносять сідельця та збрую (А. Малишко); Коли обурений такою поклажею воронець влетiв у двiр, дядько Себастiян скочив на землю i, не церемонячись, потягнув за собою Юхрима (М.  Словник української мови у 20 томах
4. воронець — див. кінь  Словник синонімів Вусика
5. Воронець — Монастир у Пн.-Сх. Румунії, у Сх. Карпатах; монастирська церква св. Юрія, з фресками в інтер'єрах (XV-XVI ст.) та екстер'єрах (XVI ст.).  Універсальний словник-енциклопедія
6. воронець — ВОРОНИ́Й (кінь чорної масті), ВОРОНЕ́ЦЬ, ВОРОНЬКО́. Поскрипує по вибоях карета, Сопе під гору пара вороних (А. Малишко); Воронець влетів у двір, дядько Себастіян скочив на землю (М. Стельмах); А коник он який — воронько гривастий! (І. Цюпа).  Словник синонімів української мови
7. воронець — Вороне́ць, -ронця́, -це́ві; -ронці́, -ці́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. воронець — ВОРОНЕ́ЦЬ, нця́, ч. 1. Вороний кінь. Звідти він побачив, як.. Нечуйвітер схилився на гриву свого воронця (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 256); Беруть воронців із конюшень, виносять сідельця та збрую (Мал., II, 1959, 14). 2. бот.  Словник української мови в 11 томах