воронець
ВОРОНЕ́ЦЬ, нця́, ч.
1. нар.-поет. Вороний кінь.
Беруть воронців із конюшень, виносять сідельця та збрую (А. Малишко);
Коли обурений такою поклажею воронець влетiв у двiр, дядько Себастiян скочив на землю i, не церемонячись, потягнув за собою Юхрима (М. Стельмах).
2. Народна назва півонії вузьколистої.
Скрізь по степу горіли .. головки яскраво-червоних воронців (С. Черкасенко);
Відцвів воронець, облетіли на вітрах маки польові.., і вже літо смагляве виглядає з-за кучугур (О. Гончар);
У травні розпускаються великі темно-червоні квіти воронця – півонії вузьколистої (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)