воротило
Воротило, -ла
с.
1) = навій. Вх. Уг. 247. МУЕ. ІІІ. 24. Шух. І. 255.
2) Длинное бревно, которымъ поворачиваютъ мельницу.
3) Часть токарні (см. токарня). Шух. І. 305.
4) Родъ ключа для поворачиванія навоя въ ткацкомь станкѣ. Волч. у.
Словник української мови Грінченка