відбити

Відбива́ти, -ва́ю, -єш

сов. в. відбити, -діб'ю, -б'єш, гл.

1) Отбивать, отбить. Відбив носок од кухля. Став двері одбивати. Рудч. Ск. І. 204.

2) Отбивать, отбить, отталкивать, оттолкнуть; отражать, отразить. Одбиває од берега щука риба ряску. Мет. 8. Козак нагайкою стріли відбиває. Макс.

3) Отражать, отразить (свѣтъ, звукъ). Поверхи дзеркала і води відбивають од себе соняшний світ. Дещо.

4) Отбивать, отбить у кого-либо что или кого-либо. Він дівчину відіб'є. Чуб. V. 36.

Значення в інших словниках

1. відбити — відби́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. відбити — див. відбивати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. відбити — ВІДБИ́ТИ див. відбива́ти.  Словник української мови у 20 томах
4. відбити — відбива́ти (відбира́ти, перебива́ти) / відби́ти (відібра́ти, переби́ти) хліб чий, у кого, від кого, рідко кому. Позбавляти кого-небудь заробітку, беручись за ту саму роботу. (Галя:) Я, каже, вивчу, як слід, якого хлопця, а він мені буде хліб одбивати...  Фразеологічний словник української мови
5. відбити — ВИРАЖА́ТИ що (передавати, показувати почуття, стан, наміри тощо певними зовнішніми ознаками, проявами, виглядом і т. ін.), ВИЯВЛЯ́ТИ, ВИЛИВА́ТИ, ВІДБИВА́ТИ, ВИПРОМІ́НЮВАТИ, ПРОСВІ́ЧУВАТИ чим, рідше; ДИ́ХАТИ чим, ПОДИХА́ТИ рідко (бути сповненим...  Словник синонімів української мови
6. відбити — ВІДБИ́ТИ див. відбива́ти.  Словник української мови в 11 томах