відзволяти

Відзволя́ти, -ля́ю, -єш

сов. в. відзволити, -лю, -лиш, гл. Освобождать, освободить, выручить. Рудч. Ск. І. 138. Отто одзволив (од чортів) він сина. Драг. 51. Ти одзволив нас од смерти. Рудч. Ск. І. 120.

Значення в інших словниках

1. відзволяти — відзволя́ти дієслово недоконаного виду діал.  Орфографічний словник української мови
2. відзволяти — -яю, -яєш, недок., відзволити, -лю, -лиш, док., перех., діал. Визволяти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. відзволяти — див. ослобоняти  Словник чужослів Павло Штепа
4. відзволяти — ВІДЗВОЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВІДЗВО́ЛИТИ, лю, лиш, док., кого, діал. Визволяти. Ти одзволив нас од смерті (Сл. Гр.); [Старий селянин:] Чимало є між нас таких, Що ваш покійний панотець Одзволив з пазурів чуми, Поклавши пошесті кінець (М. Лукаш, пер. з тв. Й.-В. Гете).  Словник української мови у 20 томах
5. відзволяти — ВІДЗВОЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВІДЗВО́ЛИТИ, лю, лиш, док., перех., діал. Визволяти. Ти одзволив нас од смерті (Сл. Гр.); [Старий селянин:] Чимало є між нас таких, Що ваш покійний панотець Одзволив з пазурів чуми, Поклавши пошесті кінець (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 40).  Словник української мови в 11 томах