відірвати

Відрива́ти, -ва́ю, -єш

сов. в. відірвати, -рву, -веш, гл. Отрывать, оторвать. Ой відріжте й або відірвіте й та срібного ґудзя. Мет. 403.

Значення в інших словниках

1. відірвати — відірва́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. відірвати — [в'ід'ірватие] -д'ірву, -д'ірвеиш /-д'ірвеш, -д'ірвеимо, -д'ірвеитеи/-д'ірвеите; нак. -ви, -в'іт'  Орфоепічний словник української мови
3. відірвати — див. відривати I.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. відірвати — ВІДІРВА́ТИ див. відрива́ти¹.  Словник української мови у 20 томах
5. відірвати — відірва́ти го́лову кому і без додатка, грубо. 1. Суворо покарати кого-небудь. — Будь здорова. Коли ж хто зобидить тебе — прибігай до мене і я йому голову відірву! — хмуриться парубоче обличчя (М. Стельмах).  Фразеологічний словник української мови
6. відірвати — ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИ (роз'єднуючи, розділяючи, брати частину від цілого), ВІДДІЛЯ́ТИ, ВІДРИВА́ТИ, УРИВА́ТИ (ВРИВА́ТИ), ВІДЛА́МУВАТИ (ламаючи); ВІДКО́ЛЮВАТИ (ударяючи, колючи); ВІДКОЛУ́ПУВАТИ, ВІДЛУ́ПЛЮВАТИ (колупаючи); ВІДШАРО́ВУВАТИ (шар від шару)...  Словник синонімів української мови
7. відірвати — ВІДІРВА́ТИ див. відрива́ти¹.  Словник української мови в 11 томах