відірвати

відірва́ти

[в'ід'ірвати^е]

-д'ірву, -д'ірве^иш /-д'ірвеш, -д'ірве^имо, -д'ірве^ите^и/-д'ірве^ите; нак. -ви, -в'іт'

Значення в інших словниках

1. відірвати — відірва́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. відірвати — див. відривати I.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. відірвати — ВІДІРВА́ТИ див. відрива́ти¹.  Словник української мови у 20 томах
4. відірвати — відірва́ти го́лову кому і без додатка, грубо. 1. Суворо покарати кого-небудь. — Будь здорова. Коли ж хто зобидить тебе — прибігай до мене і я йому голову відірву! — хмуриться парубоче обличчя (М. Стельмах).  Фразеологічний словник української мови
5. відірвати — ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИ (роз'єднуючи, розділяючи, брати частину від цілого), ВІДДІЛЯ́ТИ, ВІДРИВА́ТИ, УРИВА́ТИ (ВРИВА́ТИ), ВІДЛА́МУВАТИ (ламаючи); ВІДКО́ЛЮВАТИ (ударяючи, колючи); ВІДКОЛУ́ПУВАТИ, ВІДЛУ́ПЛЮВАТИ (колупаючи); ВІДШАРО́ВУВАТИ (шар від шару)...  Словник синонімів української мови
6. відірвати — ВІДІРВА́ТИ див. відрива́ти¹.  Словник української мови в 11 томах
7. відірвати — Відрива́ти, -ва́ю, -єш сов. в. відірвати, -рву, -веш, гл. Отрывать, оторвать. Ой відріжте й або відірвіте й та срібного ґудзя. Мет. 403.  Словник української мови Грінченка