вінець
Вінець, -нця
м.
1) Вѣнокъ. Грин. ІІІ. 271, 545. Ізвила вінець та пішла в танець. Ой де взялися буйнії вітри, скинули вінок у тихий Дунай. Мет.
2) Вѣнецъ. На главу йому корону, вінець щирозлотий. К. Псал. 47.
3) Обрядъ вѣнчанія; вѣнецъ. Одчини ворітця до конця, Іде твоя сестриця од вінця. Мет. 170. Розчесав їй косу до вінця. Ном. № 8827. Що твоє дитя чувало? Під царським вінцем стояло, правою рукою шлюб брало. Мет. 171.
4) Дѣвство, дѣвственность. збавити, розвити вінець. Лишить дѣвственности. ум. вінчик.
Словник української мови Грінченка