вінець
I. КОРО́НА (коштовний головний убір — знак високої влади: королівської, царської тощо), ВІНЕ́ЦЬ, КОРУ́НА діал.; ДІАДЕ́МА (вінець або пов'язка з коштовними самоцвітами у верховних урядовців, жерців тощо). По другий бік диякона стояв цар в зубчастій короні (І. Нечуй-Левицький); (Ярослав:) А він чужих покликав королів І був ладен всю Русь пошматувати, Аби собі вінець князівський взяти (І. Кочерга); Там надінеш ти коруну Із каменів самоцвітних (Я. Щоголів); (Гелен:) Ся діадема, сяя патериця — то знаки влади над всіма царями (Леся Українка).
КОРО́НА (сяйво навколо сонця, місяця — перев. під час затемнення), КОРУ́НА діал.; ВІНЕ́ЦЬ (сяйво навколо сонця, місяця, зірок тощо); НІМБ (сяйво навколо чого-небудь). Сонце простелило на небі свою корону (М. Коцюбинський); Сонце вже зникло, і там, де воно тільки що сяяло, ледве помітно мерехтів прозорий блакитнувато-зелений вінець (З. Тулуб); Я любувався, як на тлі моря світився німб золотого волосся (М. Коцюбинський); Прозорий і примарний німб сонячної корони раптом розірвався (З. Тулуб).
Словник синонімів української мови