гуркати
Гуркати, -каю, -єш
гл.
1) Стучать, грохотать. Прибіг він до хати, став у двері гуркать. Рудч. Ск. І. 170. Дощечка густиме та гуркатиме. Чуб. ІІІ. 99. Гуркали дверима. Левиц. Пов. 167. см. грюкати.
2) О доеніи: сразу выжимать молоко изъ всего вымени. Вівчар.... ловить (вівцю) за дійки і уперед їх продоює пальцями; потім гуркає рукою відразу з цілої икри. Шух. І. 193.
3) Ворковать. Голуб гуркати. Вх. Лем. 406.
Словник української мови Грінченка