нар. Дыбомъ. Як скочить Лев — аж диба стала грива. Гліб. 21.
Словник української мови Грінченка
Значення в інших словниках
диба —
ди́ба 1 іменник жіночого роду знаряддя катувань ди́ба 2 іменник жіночого роду одна з двох жердин з набитими на них приступками, на які стають і ходять, переставляючи жердини частіше вживається у множині ди́ба 3 прислівник дибом незмінювана словникова одиниця
Орфографічний словник української мови
диба —
I -и, ж., іст. 1》 Середньовічне знаряддя катувань. 2》 перев. мн. Колода, яку накладали на ноги або руки арештанта. II див. диби. III присл. Те саме, що дибом.
Великий тлумачний словник сучасної мови
диба —
(катів.) колода, катівня
Словник чужослів Павло Штепа
диба —
хоч на ди́бу, зі сл. гото́вий. На будь-які випробування, неприємності; на все. Заради своєї Ліни батько готовий хоч на дибу, нічого для неї не шкодує (О. Гончар).
Фразеологічний словник української мови
диба —
КОЛОДКИ́ (КОЛО́ДКА рідше) (масивні дерев'яні пристрої, які надівали колись на ноги, руки й шию в'язня), КОЛО́ДИ (КОЛО́ДА рідше), ДИ́БИ (ДИ́БА рідше) (на руки або ноги).
Словник синонімів української мови
диба —
ДИ́БА¹, и, ж., іст. 1. Середньовічне знаряддя катувань. — На палю! — князь зикнув та шаблею брязь! — До палі ще пекло і диба! (Стар., Поет. тв., 1958, 213); 3 диби Покуту зняли [шляхтичі] ледь живого (Панч, III, 1956, 426). 2. перев. мн.
Словник української мови в 11 томах
диба —
Опорний стовп колодязного журавля.
Архітектура і монументальне мистецтво