дивинка
Дивина, -ни
ж.
1) Удивленіе, диковина. Бач, якої дивини наросло на отій вербі. Лохв. у.
2) раст. Царскій жезлъ, Verbascum Lychnitis. ЗЮЗО. І. 140. Да посадю я дивину, да зеленую єлину, червоную калину. Чуб. III. 321. Сім миль мосту, а на кінці мосту дивина, а на тій дивині цвіт на весь світ. Ном. стр. 290, № 14. ум. дивинка.
Словник української мови Грінченка