добряче

Добряче

нар. Очень хорошо. Усе воно було собі добряк, тілько що ж? жінка сього чоловіка вередлива була. Рудч. Ск. II. 174.

Значення в інших словниках

1. добряче — добря́че прислівник незмінювана словникова одиниця розм.  Орфографічний словник української мови
2. добряче — розм. Присл. до добрячий.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. добряче — ДО́БРЕ (так, як слід), ХО́РОШЕ, ГА́РНО, СЛА́ВНО, ГАРА́ЗД, ГО́ЖЕ, ВДА́ЛО (УДА́ЛО), ПО-ЛЮ́ДСЬКОМУ (ПО-ЛЮ́ДСЬКИ), ПОРЯ́ДНО рідше, ДО ЛА́ДУ́, НА СЛА́ВУ розм., ДОБРЯ́ЧЕ підсил. розм., ЗДО́РОВО розм., ЛА́ДНО розм., ЛЕ́ПСЬКО розм., ПО-БО́ЖОМУ розм., ФА́ЙНО діал.  Словник синонімів української мови
4. добряче — Добря́че, присл.  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. добряче — ДОБРЯ́ЧЕ, розм. Присл. до добря́чий. — Ну, та й добряче сидіти: є куди простягти ноги й спиною об віщо обпертись, — подумав Пилипко (Мирний, IV, 1955, 301); У районі Всі його добряче знають (Дор., Літа.., 1957, 158).  Словник української мови в 11 томах