добряче
ДОБРЯ́ЧЕ, розм. Присл. до добря́чий.
— Ну, та й добряче сидіти: є куди простягти ноги й спиною об віщо обпертись, — подумав Пилипко (Мирний, IV, 1955, 301);
У районі Всі його добряче знають (Дор., Літа.., 1957, 158).
Словник української мови (СУМ-11)