дубець

Дубець, -бця

м.

1) Молодой дубъ. Ой у лісі під дубцем стоїть дівка з молодцем. Грин. ІІІ. 168.

2) Прутъ, палочка. Треба назламувать дубців з усякого дерева. Грин. І. 180. Поэтому также — розга. Не дубцем, так лозиною. Ном. Треба його дубцем бить. Грин. ІІІ. 553. ум. дубчик, дубчичок.

Значення в інших словниках

1. дубець — дубе́ць іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. дубець — Прут, різка, хворостина, лозина, хмизина, хлудина; Р. дубок.  Словник синонімів Караванського
3. дубець — -бця, ч. 1》 Відламана (перев. тонка, гнучка) гілка без листя. 2》 рідко. Зменш. до дуб 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. дубець — див. палиця  Словник синонімів Вусика
5. дубець — РІ́ЗКА (зрізана або поламана тонка, гнучка гілка), ПРУТ, ХМИЗИ́НА, ХВОРОСТИ́НА, ДУБЕ́ЦЬ, ДУ́БЧИК розм., ХЛУДИ́НА розм.; ЛОЗИ́НА, ЛОЗА́ розм. (із стебла лози); ХЛИСТ (для верхової їзди, дресирування звірів тощо).  Словник синонімів української мови
6. дубець — ДУБЕ́ЦЬ, бця́, ч. 1. Відламана (перев. тонка, гнучка) гілка без листя. Клумби були штучно обтикані черепицею та обплетені дубцями з ліщини (Н.-Лев., III.  Словник української мови в 11 томах