дудочка

Дудочка, -ки

ж. ум. отъ дудка.

1) Маленькая свирѣль. Вийди, Грицю, на улицю і ти, коваленку, заграй мені у дудочку стиха помаленьку. Чуб. ІІІ. 125. вони всі в одну дудочку грають. Всѣ однимъ заняты, всѣ одинаковы. Грин. І. 233.

2) Трубочка. У тоненьку скляну дудочку.... налиймо води і нагріймо її, то вода підійметься вгору. Дещо. 54.

3) Родъ танца. Алв. 21. Тут инчі журавля скакали, а хто од дудочки потів. Котл. Ен. І. 23.

Значення в інших словниках

1. дудочка — ду́дочка іменник жіночого роду * Але: дві, три, чотири ду́дочки  Орфографічний словник української мови
2. дудочка — -и, ж. 1》 Зменш.-пестл. до дудка 1), 2), 4). 2》 Згорток чого-небудь у вигляді трубки. 3》 Український сюжетний танець, що виконується в швидкому темпі. || Мелодія, під яку виконується цей танець.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дудочка — танцюва́ти / затанцюва́ти (потанцюва́ти) під ду́дку чию, кого. Беззаперечно виконувати чиї-небудь бажання, підкорятися комусь у всьому. А незабаром почав (Юрко) верховодити всіма парубками в селі; всі вони танцювали під його дудку (П.  Фразеологічний словник української мови
4. дудочка — ДУ́ДОЧКА, и, ж. 1. Зменш.-пестл. до ду́дка 1, 2, 4. Вийшла дівчинка Марійка, Дудочку дістала Та й заграла коломийки — Аж весело стало! (Мур., Широка дорога, 1950, 70); Іван показав йому свої ходаки, вузькі дудочки полотняних штанів (Чорн., Визвол.  Словник української мови в 11 томах