дідок

Дідок, -дка

м.

1) Старичекъ. Рудч. Ск. II. 108. Чуб. І. 155.

2) Жгуть соломы, обмотанный валом и прибиваемый по краямъ дверей отъ холода. Мнж. 179.

3) Деревянный шаръ, величиною въ куриное яйцо, употребляемый въ игрѣ, которая также называется дідок. Ив. 25. ум. дідочок. Чуб. V. 844. Задумав дідочок, задумав жениться. н. п.

Значення в інших словниках

1. дідок — дідо́к іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. дідок — -дка, ч. Зменш.-пестл. до дід 2).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дідок — дідок: ◊ мали́й дідок, а вели́кий ціпок про невисоку на зріст, але значущу, впливову людину (ст): Ми завжди чекали в коридорі в суді, коли в'язнів перепроваджували на перерву на обід. З Романом Шухевичем ішов той аґент Хім'як, що до нас все приходив.  Лексикон львівський: поважно і на жарт
4. дідок — див. дід  Словник синонімів Вусика
5. дідок — ДІДО́К, дка́, ч. Зменш.-пестл. до дід 2. Пішов Дідок у ліс по дрова; Не забарився в’язку нарубать (Гл., Вибр., 1957, 122); До книгарні зайшов сивий дідок з пакунком газет на плечах (Головко, II, 1957, 452).  Словник української мови в 11 томах