завертати
Заверта́ти, -та́ю, -єш
сов. в. заверну́ти, -ну́, -неш, гл.
1) Заворачивать, заворотить; поворачивать, поворотить. Дике утя... завернуло під крильце головку та й куняє на озерці. Греб. 402. Уже коники запряжені і возики завернуті. МУЕ. III. 139.
2) Заходить, зайти по дорогѣ. Хто б не завернув на двір, або не зайшов у хату, — є кожному горілки чарка. Стор. МПр. 153. І в хутір лихо завернуло, і сліз чимало принесло. Шевч. 106.
3) Ворочать, воротить. Завертіла миленького, завертала: ой вернися, мій миленький, завернися. Мир. Л. сб. 295. Там пасла гуси дівчина молода. — «Покинь, дівчино, гусоньки завертати». Гол. І. 72. Жолніри, що йшли слідком, завернули собак. Стор. МПр. 112.
4) Приглашать, пригласить зайти, запрашивать, запросить. Оттоді-то удова не убогою себе мала, всіх козаків у двір завертала. Мет. 424.
5) Возвращать, возвратить что. Заверну все твоє. Грин. II. 99.
6) Оскоплять, оскопить (животное). О. 1862. V. Кух. 39.
7) — голову, мозок (кому). Оглуплять, одурять (кого). Не тієї освіти, що серце сушить і голову завертає. О. 1861. XI. 104. Чаще безлично: завернуло голову, мозок (кому). Одурѣлъ (кто). Чуб. III. 131.
8) завернути ніс. Заважничать. Ном. № 2467.
Словник української мови Грінченка