збігати
Збіга́ти, -гаю, -єш
сов. в. збігти, -біжу, -жиш, гл.
1) Убѣгать, убѣжать. Царя оставляет, ко шведом збігаєш. Гол. І. 36.
2) Сбѣгать, сбѣжать съ чего. Бо я стою зовсім не там, де треба пити вам, та ще й вода од вас сюди збігає. Гліб. 23.
3) Попадать, попасть на дорогу (бѣжа). Дурів-дурів, та таки й збіг на свою стежку. Мир. ХРВ. 294.
4) О времени: проходить, пройти, пролетѣть. Час збігав, туга якось потроху втихла. МВ. ІІ. 147. Півроку збігло за водою. МВ. (О. 1862. III. 59).
5) О жидкости: уходить, уйти; закипѣть и политься черезъ верхъ. Як молоко на огонь, збіжить, то дійки у корови порепаються. Грин. І. 18.
6) Только сов. в. Сравняться въ бѣгѣ. Куди тобі протів мене збігти? Рудч. Ск. І. 68.
7) Только сов. в. — кого. Напасть врасплохъ на кого. Тепер ляхи збіжать нас п'яних. К. ЦН. 285.
---------------
Збігати, -гаю, -єш
гл. Сбѣгать. Збігала — свічечку купила. МВ. ІІ. 50.
Словник української мови Грінченка