збіліти

Збіліти, -лію, -єш

гл.

1) Побѣлѣть.

2) Поблѣднѣть. Побачила труночку, іздрігнулась, збіліла. МВ. ІІ. 50. Чого так збіліла? Чуб. III. 121.

Значення в інших словниках

1. збіліти — збілі́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. збіліти — -ію, -ієш. Док. до біліти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. збіліти — ЗБІЛІ́ТИ, і́ю, і́єш. Док. до білі́ти. Начко збілів при цих словах, а потім його обличчя облилось живим рум’янцем (Фр., VI, 1951, 256); Збіліла [Мокрина], як хустка, хоче щось промовити — не здола (Вовчок, VI, 1956, 336); Сулятицький збілів, як стіна (Гжицький, Опришки, 1962, 82).  Словник української мови в 11 томах