збілілий

Збілілий, -а, -е

Побѣлѣвшій. А вона й не скричала, тілько зітхнула тихо й скотилася з лавки, як сиділа, з тими шитками у ручках збілілих. МВ. (О. 1862. І. 89). Обличчя збіліле. МВ. (О. 1862. І. 88).

Значення в інших словниках

1. збілілий — збілі́лий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. збілілий — див. білий  Словник синонімів Вусика
3. збілілий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до збіліти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. збілілий — ЗБЛІ́ДЛИЙ прикм. (про обличчя, шкіру людини — який втратив природний колір, став блідим), ПОБЛІ́ДЛИЙ, ЗБІЛІ́ЛИЙ, ПОБІЛІ́ЛИЙ, ПОПОЛОТНІ́ЛИЙ, СПОЛОТНІ́ЛИЙ, ПОМЕРТВІ́ЛИЙ підсил. Марія вийшла на палубу і підставила вітру своє зблідле обличчя (В.  Словник синонімів української мови
5. збілілий — ЗБІЛІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до збілі́ти. Небо, збіліле від спеки, вже сивіє, мов попеліє (Л. Укр., І, 1951, 304); Ян хотів щось сказати, але не міг, і тільки беззвучно ворушились його збілілі губи та шукали чогось тремтячі руки (Коцюб.  Словник української мови в 11 томах