збіліти
ЗБІЛІ́ТИ, і́ю, і́єш. Док. до білі́ти.
Начко збілів при цих словах, а потім його обличчя облилось живим рум’янцем (Фр., VI, 1951, 256);
Збіліла [Мокрина], як хустка, хоче щось промовити — не здола (Вовчок, VI, 1956, 336);
Сулятицький збілів, як стіна (Гжицький, Опришки, 1962, 82).
Словник української мови (СУМ-11)