1. Словник української мови в 11 томах

збіліти

ЗБІЛІ́ТИ, і́ю, і́єш. Док. до білі́ти.

Начко збілів при цих словах, а потім його обличчя облилось живим рум’янцем (Фр., VI, 1951, 256);

Збіліла [Мокрина], як хустка, хоче щось промовити — не здола (Вовчок, VI, 1956, 336);

Сулятицький збілів, як стіна (Гжицький, Опришки, 1962, 82).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. збіліти — збілі́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. збіліти — -ію, -ієш. Док. до біліти. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. збіліти — Збіліти, -лію, -єш гл. 1) Побѣлѣть. 2) Поблѣднѣть. Побачила труночку, іздрігнулась, збіліла. МВ. ІІ. 50. Чого так збіліла? Чуб. III. 121. Словник української мови Грінченка