збілілий
ЗБІЛІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до збілі́ти.
Небо, збіліле від спеки, вже сивіє, мов попеліє (Л. Укр., І, 1951, 304);
Ян хотів щось сказати, але не міг, і тільки беззвучно ворушились його збілілі губи та шукали чогось тремтячі руки (Коцюб., II, 1955, 81);
Вацек помітив мою увагу до його збілілоі шевелюри (Ле, В снопі.., 1960, 195).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- збілілий — збілі́лий дієприкметник Орфографічний словник української мови
- збілілий — див. білий Словник синонімів Вусика
- збілілий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до збіліти. Великий тлумачний словник сучасної мови
- збілілий — ЗБЛІ́ДЛИЙ прикм. (про обличчя, шкіру людини — який втратив природний колір, став блідим), ПОБЛІ́ДЛИЙ, ЗБІЛІ́ЛИЙ, ПОБІЛІ́ЛИЙ, ПОПОЛОТНІ́ЛИЙ, СПОЛОТНІ́ЛИЙ, ПОМЕРТВІ́ЛИЙ підсил. Марія вийшла на палубу і підставила вітру своє зблідле обличчя (В. Словник синонімів української мови
- збілілий — Збілілий, -а, -е Побѣлѣвшій. А вона й не скричала, тілько зітхнула тихо й скотилася з лавки, як сиділа, з тими шитками у ручках збілілих. МВ. (О. 1862. І. 89). Обличчя збіліле. МВ. (О. 1862. І. 88). Словник української мови Грінченка