звичити

Зви́чити, -чу, -чиш

гл. Пріучить. Це ви так цуцика до рук звичили. Лебед. у. Звичили корову доїтися на налигачі. Борз. у. То він звичений так. Черк. у.

Значення в інших словниках

1. звичити — ЗВИ́ЧИТИ, чу, чиш, док., кого, діал. Призвичаїти, привчити. Це ви так цуцика до рук звичили (Сл. Б. Грінченка); Взяли мене ще хлопцем малим до замку, до панів, звичили мене до коней (П. Куліш).  Словник української мови у 20 томах