звичити

ЗВИ́ЧИТИ, чу, чиш, док., кого, діал.

Призвичаїти, привчити.

Це ви так цуцика до рук звичили (Сл. Б. Грінченка);

Взяли мене ще хлопцем малим до замку, до панів, звичили мене до коней (П. Куліш).

Значення в інших словниках

1. звичити — Зви́чити, -чу, -чиш гл. Пріучить. Це ви так цуцика до рук звичили. Лебед. у. Звичили корову доїтися на налигачі. Борз. у. То він звичений так. Черк. у.  Словник української мови Грінченка