коворот

Ко́ворот, -ту

м.

1) Коловоротъ. Язик як на ковороті гуляє. Ном. № 12972.

2) Ворота, которыми запираются выходным улицы изъ села для охраненія полей отъ домашнихъ животныхъ. КС. 1893. V. 275. Рудч. Ск. ІІ. 171.

Значення в інших словниках

1. коворот — ко́ворот 1 іменник чоловічого роду ворота арх. ко́ворот 2 іменник чоловічого роду коловорот діал.  Орфографічний словник української мови
2. коворот — I -а, ч., заст. Ворота, якими перекривали вихідні вулиці села для охорони посівів від свійських тварин. II -а, ч., діал. Коловорот (див. коловорот II).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. коворот — КО́ВОРОТ¹, а, ч., заст. Ворота, якими перекривали вихідні вулиці села для охорони посівів від свійських тварин. З поля череда вертає, і десь у ковороті затихає пастухова сопілка (В. Кучер). КО́ВОРОТ², а, ч., діал. Коловорот (див. ко́ло́ворот¹). Біля колодязя – коворот з ланцюгом (із журн.).  Словник української мови у 20 томах
4. коворот — ВОРО́ТА, БРА́МА, ВРАТА́ заст. уроч., ВОРІ́ТТЯ діал.; КО́ВО́РОТ заст., КО́ЛО́ВОРОТ заст. (ворота на вихідних вулицях села). Зінька побігла ворота відчиняти (А.  Словник синонімів української мови
5. коворот — Ко́ворот, -ту; -роти, -тів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. коворот — КО́ВОРОТ¹, а, ч., заст. Ворота, якими перекривали вихідні вулиці села для охорони посівів від свійських тварин. З поля череда вертав, і десь у повороті затихає пастухова сопілка (Кучер, Зол. руки, 1948, 105). КО́ВОРОТ², а, ч., діал. Коловорот ( див. коловорот²).  Словник української мови в 11 томах