когутик

Когутик, -ка

м. ум. отъ во́гут.

1) Ой морозе, морозоньку, добрий чоловіче! Зморозь того когутика, нехай не кукуріче. Чуб. V. 113.

2) Самый верхній конецъ смереки. Шух. І. 176.

3) Узелъ на перевязи снопа. Вх. Зн. 26.

4) Курокъ ружья. Шух. І. 229.

5) Порода продолговатыхъ кислыхъ яблокъ. Вх. Лем. 426.

6) раст. Convallaria bifolia. Лв. 97.

Значення в інших словниках

1. когутик — когу́тик іменник чоловічого роду, істота діал.  Орфографічний словник української мови
2. когутик — див. вершина; півень  Словник синонімів Вусика
3. когутик — -а, ч., діал. Зменш.-пестл. до когут 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. когутик — КОГУ́ТИК, а, ч., діал. Зменш.-пестл. до ко́гу́т 1. Ой морозе, морозоньку, Добрий чоловіче! Зморозь того когутика, Нехай не кукуріче (П. Чубинський); – Тобі й когутика зарізати не шкода, бо добре косиш (М. Томчаній).  Словник української мови у 20 томах
5. когутик — КОГУ́ТИК, а, ч., діал. Зменш.-пестл. до ко́гу́т 1. Ой морозе, морозоньку. Добрий чоловічої Зморозь того когутика. Нехай не кукуріче (Чуб., V, 1874, 113); — Тобі й когутика зарізати не шкода, бо добре косиш (Томч., Жменяки, 1964, 114).  Словник української мови в 11 томах