когут
Ко́гут, -та
м.
1) Пѣтухъ. Два когути, два дима, дві господині ніколи не погодяться. Ном.
2) Тетеревъ (у гуцуловъ). Шух. І. 237.
3) Пѣтушье перо на шляпѣ гуцула. Шух. І. 128. ум. когутик. ув. когутище. Є у мене когутище, що всю нічку кукуріче. н. п.
Словник української мови Грінченка