когут

ко́гут

когута, ч., діал.

1》 Півень

2》 Тетеря (див. тетеря).

3》 Китиця з півнячого пір'я на капелюсі.

Значення в інших словниках

1. когут — Когу́т: — півень [52;54;I,II,IV,VI,VII]  Словник з творів Івана Франка
2. когут — ко́гу́т іменник чоловічого роду, істота діал.  Орфографічний словник української мови
3. когут — див. жадний; півень; скупий  Словник синонімів Вусика
4. когут — [когут і коугут] -та, м. (на) -ту /-тов'і, мн. -тие, -т'іў  Орфоепічний словник української мови
5. когут — КО́ГУ́Т, ко́гута́, ч., діал. 1. Півень. В курнику запіяв когут (І. Франко); На всіх кінцях Гори вже іржуть коні, реве худоба, співають когути (С.  Словник української мови у 20 томах
6. когут — ко́гу́т 1. півень (м, ср, ст): Назва вулиці Куркової походить від “курка”, тобто когута, який є відзнакою стрілецького товариства (Крип'якевич) ◊ червоного когута́ пусги́ти підпалити (м, ср, ст) 2. знев.  Лексикон львівський: поважно і на жарт
7. когут — КИ́ТИЦЯ (жмут ниток, шнурків, пір'я тощо, зв'язаних з одного кінця докупи, що є оздобою чогось), КУ́ТА́С діал., КИ́ТА діал.; СУЛТА́Н (оздоба з пучка пір'я або кінського волосу на головних уборах та на головах коней); КО́ГУ́Т діал.  Словник синонімів української мови
8. когут — КО́ГУ́Т, ко́гута́, ч., діал. 1. Півень. В курнику запіяв когут (Фр., VII, 1951, 9); На всіх кінцях Гори вже іржуть коні, реве худоба, співають когути (Скл., Святослав, 1959, 304). 2. Тетеря ( див. тете́ря). 3. Китиця з півнячого пір’я на капелюсі.  Словник української мови в 11 томах
9. когут — Ко́гут, -та м. 1) Пѣтухъ. Два когути, два дима, дві господині ніколи не погодяться. Ном. 2) Тетеревъ (у гуцуловъ). Шух. І. 237. 3) Пѣтушье перо на шляпѣ гуцула. Шух. І. 128. ум. когутик. ув. когутище. Є у мене когутище, що всю нічку кукуріче. н. п.  Словник української мови Грінченка