Словник української мови у 20 томах

когут

КО́ГУ́Т, ко́гута́, ч., діал.

1. Півень.

В курнику запіяв когут (І. Франко);

На всіх кінцях Гори вже іржуть коні, реве худоба, співають когути (С. Скляренко);

Його періщили лозиною, аж випадало з крил пір'я, а він налітав і гоготав, а потому переможно кукурікав .. Когута не різали, бо знали – його любить гетьман (Ю. Мушкетик);

Крізь шум дощу долинули голоси добромильських когутів, і невдовзі по тому почало сіріти (Г. Пагутяк).

2. Тетеря (див. тете́ря¹ 1).

Тетеря, або когут – невеликий, рухливий птах (із журн.).

3. Китиця з півнячого пір'я на капелюсі.

– У нас, знаєте, носять на кресанях дорогі угорські когути (Ю. Федькович).

Словник української мови (СУМ-20)

Значення в інших словниках

  1. когут — Когу́т: — півень [52;54;I,II,IV,VI,VII]  Словник з творів Івана Франка
  2. когут — ко́гу́т іменник чоловічого роду, істота діал.  Орфографічний словник української мови
  3. когут — див. жадний; півень; скупий  Словник синонімів Вусика
  4. когут — [когут і коугут] -та, м. (на) -ту /-тов'і, мн. -тие, -т'іў  Орфоепічний словник української мови
  5. когут — когута, ч., діал. 1》 Півень 2》 Тетеря (див. тетеря). 3》 Китиця з півнячого пір'я на капелюсі.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. когут — ко́гу́т 1. півень (м, ср, ст): Назва вулиці Куркової походить від “курка”, тобто когута, який є відзнакою стрілецького товариства (Крип'якевич) ◊ червоного когута́ пусги́ти підпалити (м, ср, ст) 2. знев.  Лексикон львівський: поважно і на жарт
  7. когут — КИ́ТИЦЯ (жмут ниток, шнурків, пір'я тощо, зв'язаних з одного кінця докупи, що є оздобою чогось), КУ́ТА́С діал., КИ́ТА діал.; СУЛТА́Н (оздоба з пучка пір'я або кінського волосу на головних уборах та на головах коней); КО́ГУ́Т діал.  Словник синонімів української мови
  8. когут — КО́ГУ́Т, ко́гута́, ч., діал. 1. Півень. В курнику запіяв когут (Фр., VII, 1951, 9); На всіх кінцях Гори вже іржуть коні, реве худоба, співають когути (Скл., Святослав, 1959, 304). 2. Тетеря ( див. тете́ря). 3. Китиця з півнячого пір’я на капелюсі.  Словник української мови в 11 томах
  9. когут — Ко́гут, -та м. 1) Пѣтухъ. Два когути, два дима, дві господині ніколи не погодяться. Ном. 2) Тетеревъ (у гуцуловъ). Шух. І. 237. 3) Пѣтушье перо на шляпѣ гуцула. Шух. І. 128. ум. когутик. ув. когутище. Є у мене когутище, що всю нічку кукуріче. н. п.  Словник української мови Грінченка