копитце

Копитце, -ця́

с.

1) ум. отъ копито́. Юнь вовк не п'є, копитцями б'є. Чуб. І.

2) Родъ инкрустаціи изъ мѣди въ формѣ подковы. Шух. І. 278.

3) мн. Родъ вышивки. Kolb. І. 49.

4) мн. = копитень. ЗЮЗО. І. 113.

Значення в інших словниках

1. копитце — копи́тце́ іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. копитце — -итця, с. Зменш.-пестл. до копито.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. копитце — КОПИ́ТЦЕ́, и́тця́, с. Зменш.-пестл. до копи́то́. Еге ж, бачив я його [чорта] добре.., намалював би вам і ріжки, і копитце (Марко Вовчок); Побачив [Сироватка] великий табун сайгаків, котрі мчали просто на нього.  Словник української мови у 20 томах
4. копитце — Копи́тце́, -тця́; -пи́тця́, -пи́те́ць  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. копитце — КОПИ́ТЦЕ́, и́тця́, с. Зменш.-пестл. до копи́то́. Еге ж, бачив я його [чорта] добре.., намалював би вам і ріжки, і копитце (Вовчок, VI, 1956, 261).  Словник української мови в 11 томах