корінець

Коріне́ць, -нця́

м. ум. отъ корінь.

Значення в інших словниках

1. корінець — коріне́ць іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. корінець — див. саджанець  Словник синонімів Вусика
3. корінець — [кор'інец'] -н'ц'а, ор. -нцем, м. (ў) -н'ц'і, мн. -н'ц'і, -н'ц'іў  Орфоепічний словник української мови
4. корінець — -нця, ч. 1》 Зменш. до корінь 1), 2). || тільки мн. Коріння деяких рослин, що їх використовують як ліки. || Ніжка гриба. 2》 Місце, де зшиті аркуші книжки, зошита, папки, або частина палітурки, що закриває це місце.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. корінець — КОРІНЕ́ЦЬ, нця́, ч. 1. Зменш. до ко́рінь 1. Раз якось хмара наступила, Схопилась буря і зломила Деревце бідне з корінцем (Л. Глібов); Корінець таємничо смокче соки землі... (О.  Словник української мови у 20 томах
6. корінець — пусти́ти / рідше пуска́ти корі́ння (ко́рінь) в що, в чому. 1. Прижитися, закріпитися, обжитися де-небудь. Уявіть тих, хто залишив своє чисте, молоде, чудове місто, яким пишався, у якому вже пустив коріння, народжував дітей (Ю.  Фразеологічний словник української мови
7. корінець — КОРІНЕ́ЦЬ (місце, де зшиті аркуші книжки, зошита тощо, або частина палітурки, що закриває це місце), СПИ́НКА, ХРЕБЕ́Т діал. Томик Майн Ріда, видертий з оправи, валявся тут же догори корінцем (Ю.  Словник синонімів української мови
8. корінець — Коріне́ць, -нця́; -рінці́, -нці́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
9. корінець — КОРІНЕ́ЦЬ, нця́, ч. 1. Зменш. до ко́рінь 1, 2. Раз якось хмара наступила. Схопилась буря і зломила Деревце бідне з корінцем (Гл., Вибр., 1957, 112); Корінець таємничо смокче соки землі… (Коп., Вибр., 1953, 11); *У порівн. Йому здавалося, що..  Словник української мови в 11 томах
10. корінець — рос. корешок частина аркуша, що залишається у квитанційній книжці після відриву квитанції.  Eкономічна енциклопедія