корінець
КОРІНЕ́ЦЬ (місце, де зшиті аркуші книжки, зошита тощо, або частина палітурки, що закриває це місце), СПИ́НКА, ХРЕБЕ́Т діал. Томик Майн Ріда, видертий з оправи, валявся тут же догори корінцем (Ю. Смолич); Тут стояли шафи з книжками в гарних палітурках, з шкіряними в золоті спинками (Л. Первомайський); Була прибита до стіни поличка, на якій видно було також книжки, накидані досить безладно купками або поставлені хребтами назверх (І. Франко).
КО́РІНЬ (частина рослини, що міститься в землі й за допомогою якої рослина всмоктує з ґрунту воду з поживними речовинами); КОРЕНЕВИ́ЩЕ (перев. корінь багаторічних трав'янистих рослин і головний корінь дерева); КОРІНЕ́ЦЬ (перев. невеликого розміру); КОРІ́ННЯ збірн.; ХВІСТ (у коренеплоді). Дніпро берег риє-риє, Яворові корінь миє (Т. Шевченко); Під шинами ще шипить волога земля і оголені рожеві корінці молодої трави (М. Стельмах); Зміями в'ються жмути засохлого коріння живих колись дерев (Г. Хоткевич); Хвіст морквини.
Словник синонімів української мови