костурець
Ко́стур, -ра
м. Клюка, посохъ. — Діду Сидоре, собак боюся! — А з костуром, бабко, а з костуром, любко, а з костуром, Пархомівно, сивая голубко. Ном. № 12813. ум. костурець. Я собак боюся. — Ой з костурцем, бабко. Грин. III. 659. ув. костуряка. (Старець) розбігся, опершися на костуряку. Ном. № 13663.
Словник української мови Грінченка