кочет

Ко́чет, -та и ко́четь, -тя

м.

1) Колышекъ на концѣ граділя, на который надѣвается деревянное кольцо, соединяющее плугъ и колішню. Чуб. VII. 399.

2) Въ лодкѣ: кочетокъ, каждый изъ двухъ колышковъ, въ которыхъ ходятъ весло. Мнж. 179.

Значення в інших словниках

1. кочет — ко́чет іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. кочет — -а, ч. Пристосування на човні для прикріплення весла; гніздо для весла.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. кочет — А, ч. Пристосування на човні для прикріплення весла; гніздо для весла. Скриплять од вітру старі кочети. А ген на озері чотири квітнуть вирви. (Т.1, кн.2:222); Де ти хвиля, де той Стікс спасенний, кочети блаженні не скриплять, тільки ночі бовваніють стели, літери на стелах хлюпостять. (П-2:218-219).  Словник поетичної мови Василя Стуса
4. кочет — КО́ЧЕТ, а, ч. Пристосування на човні для кріплення весла; гніздо для весла. Важкий човен помаленьку й мляво сунувся по воді. Бабайки тихо ворушились в кочетах (І.  Словник української мови у 20 томах
5. кочет — КО́ЧЕТ, а, ч. Пристосування на човні для прикріплення весла; гніздо для весла. Важкий човен помаленьку й мляво сунувся по воді. Бабайки тихо ворушились в кочетах (Н.-Лев.  Словник української мови в 11 томах