кулача

Кулача, -чати

с. Кулачекъ. Ба-ба ... вимовляла невеличка дівчинка Оленка, простягаючи до Пріськи кулачата. Мир. Пов. І. 140.

Значення в інших словниках

1. кулача — кулача́ іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. кулача — КУЛАЧА́, а́ти, с. Зменш.-пестл. до кула́к 1. Одарочка з розкудланою головкою, з червоним личком, тручи кулачатами очиці, пхикала (Панас Мирний); Настовбурчився [Порфир] весь, у погляді ненависть, кулачата стиснулись (О. Гончар).  Словник української мови у 20 томах
3. кулача — КУЛАЧА́, а́ти, с. Зменш.-пестл. до кула́к 1. Одарочка з розкудланою головкою, з червоним личком, тручи кулачатами очиці, пхикала (Мирний, І, 1954, 239).  Словник української мови в 11 томах